Сьогодні 29 серпня, у день, коли вся Україна вшановує пам'ять своїх захисників, неможливо не згадати імена тих, хто віддав життя, захищаючи нашу країну на своїх фронтах.
Вони боролися не лише зі зброєю в руках, а й з камерою, мікрофоном, волонтерським рюкзаком, вивозячи людей з пекла чи розповідаючи світові правду. Ці жінки — це живий доказ того, що героїзм не має статі.
Волонтерка з серцем: Жанна Каменєва
Історія Жанни Каменєвої – це історія незламної віри в добро. З 2014 року вона, волонтерка з Бучі, регулярно їздила на Донбас, щоб підтримати дітей в інтернаті на Луганщині та військових у найгарячіших точках. Її колеги згадують, що вона "могла дістати все" і завжди випромінювала оптимізм та доброту.
Повномасштабне вторгнення Жанна зустріла в Бучі. Вивізши власних дітей у безпечне місце, вона повернулася до чоловіка-захисника, відкинувши його вмовляння залишитися в тилу: "Я хочу бути біля тебе. Треба ж комусь подавати патрони". Її мікроавтобус став рятувальним колом для десятків бучанців, яких вона вивозила до Ірпеня під постійними обстрілами.
5 березня 2022 року, коли російська техніка вже зайшла в місто, Жанна вирішила прориватися з Бучі з сусідками та їхніми дітьми. На мікроавтобусі були написи "Діти" та "Евакуація", а з вікна висів білий прапор. Але це не зупинило ворога. На розі вулиць Вокзальної та Яблунської їхній автомобіль був розстріляний. Рідні місяцями розшукували Жанну, і лише після звільнення Бучі знайшли згорілий мікроавтобус із обгорілими останками чотирьох людей. У 2023 році Жанну Каменєву посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня, а її понівечене авто стало експонатом виставки в Берліні.
Журналістка світла: Тетяна Кулик
Тетяна Кулик усе своє життя присвятила журналістиці, виконуючи місію просвітництва. Як телеведуча, вона вміла "підсвітити" своїми питаннями сотні цікавих людей. Вона ненавиділа війну, але саме війна надихнула її на створення проєкту «Нація непереможних». Вона працювала головною редакторкою мультимедіа в Укрінформі, де встигла записати розмову з очільником ГУР Кирилом Будановим, перш ніж російський шахед обірвав її життя.
У ніч з 25 на 26 лютого в її будинок влучив ворожий дрон, перетворивши затишний дім на руїни. Рятувальники знайшли під завалами тіла Тетяни та її чоловіка, талановитого хірурга-онколога Павла Іванчова. Тетяна Кулик стала 98-ю медійницею, яка загинула під час російсько-української війни. Її робота, її проєкти та її нереалізовані плани — це теж частина нашої боротьби.
Невтомна правдоборка: Вікторія Рощина
Вікторія Рощина, журналістка, закатована в російському полоні, була справжнім символом правди. Її неможливо було зупинити, коли йшлося про висвітлення життя українців на окупованих територіях. «Вона повністю була присвячена журналістиці», — згадує головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.
Вікторія працювала на радіо і телебаченні, писала для багатьох видань. Вона не боялася їхати в найнебезпечніші місця, такі як Щастя, Волноваха, Маріуполь, Мелітополь, щоб показати світу реалії війни. Її репортажі з Гуляйполя та Запоріжжя були сповнені болю та правди.
Вікторія прагнула дістатися до окупованих територій через Росію, щоб розповісти історії українців. 3 серпня 2023 року зв'язок з нею обірвався. Згодом її ім'я опинилося в списках полонених. Хоча її готували до обміну, вона не дочекалася. За офіційною версією російської сторони, вона померла під час етапування. Поховали її 8 серпня 2025 року на Байковому кладовищі в Києві.
Жива пам’ять
Жанна Каменєва, Тетяна Кулик, Вікторія Рощина – це лише три імені з тисяч жінок, які стали жертвами російської агресії. Їхні долі – це історії про незламність, про віру в правду, про людяність, яка не згасає навіть під час найстрашнішої війни. Пам'ять про них не може бути просто цифрою у статистиці чи рядком у новинах. Вона має бути живою, світлою та дієвою.